Протокол моз украины цистит

• Протокол ведення хворих.Цистит.
  • Додаток до наказу МОЗ №604 від 06-12-2004
  • Тема, опис документа: Галузевий стандарт
  • Вид допомоги: амбулаторний, стаціонарний, цільова група: не вказано
  • Напрямок медицини: Урологія
  • Клінічний стан, патології: Цистит

момордика композитум

Наказ Міністерства охорони здоров’я

Міністерство охорони здоров’я України

„Протокол ведення хворих. Цистит (N 30)”

Галузевий стандарт „Протокол ведення хворих. Цистит.” призначений для застосування в системі охорони здоров’я України.

У стандарті використані посилання на доручення Президента України від 06.03.2003 № 1-1/152 (п. а 2).

III. ПОЗНАЧЕННЯ Й СКОРОЧЕННЯ.

ЗПСШ — захворювання, що передаються статевим шляхом

КУО — колонієутворюючі одиниці

МКХ — міжнародна класифікація хвороб

НПЗ — нестероїдні протизапальні засоби

УЗД — ультразвукове дослідження

Галузевий стандарт „Протокол ведення хворих. Цистит.” створений для нормативного забезпечення реалізації доручення Президента України від 06.03.2003 № 1-1/152 (п. а 2) з метою упорядкування надання та поліпшення якості медичної допомоги населенню в закладах охорони здоров’я, забезпечення її доступності, впровадження сучасної методології та нових методів діагностики і лікування в клінічну практику.

Галузевий стандарт „Протокол ведення хворих. Цистит” розроблений для рішення наступних завдань:

· встановлення єдиних науково обгрунтованих, чітко регламентованих у певному порядку, економічно доцільних вимог до профілактики, діагностики і лікування хворих на цистит і попередження необгрунтованих дій;

· здійснення контролю за обсягами і якістю медичної допомоги пацієнтам на цистит;

· уніфікації розробок базових програм обов’язкового медичного страхування та оптимізації медичної допомоги пацієнтам на цистит;

· забезпечення оптимальних обсягів, доступності та якості медичної допомоги, що надається пацієнту в медичному закладі в межах державних гарантій забезпечення громадян безкоштовною медичною допомогою;

· підвищення якості та зниження собівартості лікування, ефективне використання матеріальних і кадрових ресурсів охорони здоров’я;

· дотримання вимог протоколу забезпечує юридичний захист медичних працівників за відсутності у хворого бажаного результату лікування.

Сфера застосування дійсного стандарту – спеціалізовані лікувально-профілактичні заклади урологічного профілю всіх рівнів.

Вимоги дійсного стандарту можуть бути застосовані до дорослих пацієнтів, хворих на цистит.

Y. ВЕДЕННЯ ГАЛУЗЕВОГО СТАНДАРТУ „Протокол ведення хворих.

Ведення Галузевого стандарту „Протокол ведення хворих. Цистит” здійснюється Інститутом урології АМН України, відділом запальних захворювань нирок, сечовивідних шляхів та чоловічих статевих органів:

завідуючий відділом – доктор медичних наук, професор Пасєчніков Сергій Петрович, тел. 227 70 39;

старший науковий співробітник – канд. мед. наук Мітченко Микола Вікторович, тел. 235 62 05.

Система ведення передбачає взаємодію Інституту урології АМН України з усіма зацікавленими організаціями.

Цистит – запалення слизової оболонки сечового міхура. Розповсюдженість гострого циститу в Україні становить 314 хворих на 100 тис. населення, хронічного циститу – 135 на 100 тис. населення. Переважна більшість з них – це молоді жінки і жінки у предклімактеричному періоді. У середньому, кожен епізод гострого циститу у жінок пов’язаний з наявністю симптомів у середньому протягом 6,1 діб, обмеженням активності протягом 2,4 діб, неможливістю відвідувати заняття або роботу протягом 0,4 діб.

Для виникнення циститу необхідна наявність патогенних мікроорганізмів та дистрофічних конгестивних процесів у стінці сечового міхура. Крім бактеріальних збудників, у розвитку запального процесу слизової оболонки сечового міхура значну роль відіграють мікоплазми та віруси. Переважна більшість циститів викликається грамвід’ємними бактеріями, з яких Escherichia coli займає близько 80 % випадків. Staphylococcus saprophiticus – другий за частотою збудник гострого циститу (11 %). Причиною більшості решти випадків являються ентерококи, Klebsiella spp., Proteus spp.

Крім бактеріального циститу за етіологічним чинником розглядаються: хімічний, променевий, медикаментозний та алергічний цистити.

У віковий період між 20 та 50 роками цистит приблизно у 50 разів частіше зустрічається у жінок. У більш пізньому віці частота циститу зростає як у чоловіків, так і у жінок, причому співвідношення жінки/чоловіки знижується.

Високий рівень захворюваності у жінок в значній мірі пов’язаний з порушенням нормального ритму сечовипускання. У жінок часто формується шкідлива звичка перетримувати сечу і несвоєчасно звільняти сечовий міхур. Особливо небезпечна рефлекторна затримка сечі, що виникає після пологів та операцій на органах черевної порожнини і тазу. Однократна катетеризація може привести до інфікування сечовивідних шляхів.

Цистит супроводжує різноманітні патологічні стани сечових шляхів та статевих органів і може явитись першим клінічним проявом аномалій розвитку, пієлонефриту, сечокам’яної хвороби, онкологічних уражень даних органів.

Фіксація збудника до слизової оболонки сечового міхура відбувається при наявності порушень уродинаміки нижніх сечових шляхів і підвищення внутрішньоміхурового тиску, що викликає венозний застій, ішемію, пошкодження стінок та їх дистрофічні зміни. Синдром внутрішньоміхурової гіпертензії зустрічається як при гіпотонії, так і при гіпертонії м’язів, що виштовхують сечу. Переохолодження також викликає ішемію слизової оболонки сечового міхура.

Інфекція проникає у сечовий міхур висхідним (по сечівнику), низхідним (із нирок), гематогенним і лімфогенним шляхами.

— наявність патогенних мікроорганізмів;

— дистрофія, розлади місцевогго кровообігу (ішемія) або порушення цілості стінок міхура;

— порушення ритму сечовипускання у жінок.

За патогенетичним принципом виділяють первинний цистит і вторинний, що виникає як ускладнення раніше існуючих захворювань або аномалій сечового міхура і статевих органів.

За етіологією виділяють: інфекційний (неспецифічний та специфічний), хімічний, променевий і термічний цистити.

За перебігом виділяють гострий і хронічний цистит (латентний, рецидивуючий). Хронічний цистит частіше всього є вторинним.

Залежно від розповсюдженості запального процесу виділяють дифузний (тотальний) і вогнищевий цистити. Якщо у процес задіяна тільки шийка сечового міхура – діагностують шийковий цистит (тригоніт).

Залежно від характеру і глибини патоморфологічних змін гострий цистит розділяють на катаральний, фолікулярний, геморагічний, виразковий та некротичний; хронічний — на інкрустуючий, поліпозний, кістозний, виразковий та інтерстиціальний.

— наявність патогенних мікроорганізмів;

— дистрофія, розлади місцевого кровообігу (ішемія) або порушення цілості стінок міхура;

— порушення ритму сечовипускання у жінок.

Головними симптомами гострого циститу є часте і болюче сечовипускання, часто з імперативними позивами та невтриманням сечі, болі в ділянці сечового міхура (лобкова ділянка та промежина) та сечівника. Майже у 40 % жінок з гострим циститом спостерігається макрогематурія. Але цей симптом не розглядається як показник ускладненої інфекції. Інтенсивність болю не завжди відповідає вираженості морфологічних змін слизового шару сечового міхура і залежить від типу вищої нервової діяльності та ступіню підвищення тонусу детрузора (аж до тенезм).

Фізикальний огляд – болючість при пальпації над лоном, у жінок пальпація сечівника через піхву сечівника болюча, може бути гіперемований наружний отвір сечівника.

Геморагічний цистит характеризує наявність у сечі домішків крові (можуть бути згортки), некротичний – некротизованих фрагментів слизового шару сечового міхура. Ятрогенне походження хімічного і термічного циститів пов’язане із введенням хімічно агресивної рідини, частіше – спиртового розчину йоду, або черезмірно підігрітої рідини. Променевий цистит виникає внаслідок променевої терапії ділянки тазу.

У чоловіків цистит може бути тільки вторинним і найчастіше є складовим симптомокомплексу гострого простатиту.

Для гострого циститу у жінок характерна тенденція до частого рецидивування, а також можливість ускладнення висхідним пієлонефритом. Наявність температурної реакції та симптомів інтоксикації свідчать про ускладнення гострим висхідним пієлонефритом, або про порушення цілосності слизового та м’язевого шарів сечового міхура (виразковий та некротичний цистит).

Некротичний цистит – найбільш важка форма гострого циститу і зустрічається відносно рідко (пов’язано із здавленням задньої стінки міхура і судин у поєднанні з інфекцією, введенням в сечовий міхур концентрованих розчинів хімічних речовин). Характерні висока температура тіла, виражена інтоксикація аж до септичного шоку, олігурія, анурія. Сеча мутна, з неприємним запахом, з домішками крові, фібрину, фрагментами слизового шару. При перфорації сечового міхура розвиваються явища сечового перитоніту або тазової сечової флегмони.

Лабораторне дослідження хворих на цистит включає:

— загальний аналіз сечі (бактеріурія, лейкоцитурія, еритроцитурія). Лейкоцитурія виявляється у всіх порціях сечі. Відсутність лейкоцитурії являється протиріччям діагнозу гострого циститу і ставить його під сумнів. Але при шийковому циститі вона може бути відсутня;

— бактеріологічне дослідження при гострому циститі, коли збудники та профілі їх антимікробної чутливості передбачувані, не обов’язкове, при хронічному — обов’язкове. Традиційний стандарт для діагностично значимої бактеріурії ? 10 5 КУО/мл встановлений більше сорока років тому. Більш пізні дослідження показали, що такий стандарт не відповідає практичним вимогам, якщо його застосовувать у випадках гострого інфекційно-запального процесу. Так, майже від однієї третини до половини випадків гострого циститу демонструють бактеріурію менше 10 5 КУО/мл. Для практичних цілей необхідно використовувати кількість колоній ? 10 3 КУО/мл для діагностики гострого циститу.

Для діагностики циститу застосовують:

— УЗД для оцінки стану нирок, сечоводів, сечового міхура і простати;

— екскреторна урографія виконується тільки у випадках хронічного циститу та затяжних випадках гострого циститу;

— цистоскопія також проводиться тільки при хронічному циститі. Інструментальні дослідження при гострому циститі протипоказані і виконуються тільки при затяжному перебігу запального процесу (більш 2-3 тижнів). Також цистоскопія показана після регресу симптомів гострого геморагічного циститу.

Для жінок з хронічним циститом обов’язкова консультація гінеколога та обстеження на захворювання, що передаються статевим шляхом.

При гострому циститі у жінок обов’язкові огляд наружного отвору сечівника та вагінальне обстеження. При наявності вагінальних та уретральних виділень, герпетичних ерозій, запаху, гіперемії хворі підлягають обстеженню у гінеколога на ЗПСШ.

Диференціальна діагностика при гострому циститі проводиться з: туберкульозом, особливо при асептичній піурії, раком сечового міхура, доброякісною гіперплазією і раком простати, каменем інтрамурального відділу сечовода, захворюваннями сечівника, міхурово-сечівникового сегменту, дивертикулом сечового міхура, нейрогенною дисфункцією сечового міхура, захворюваннями органів тазу.

З симптомокомплексом гострого циститу може протікати гострий апендицит при тазовому положенні червоподібного відростку. Спостерігаються дизурія, мікрогематурія, незначна лейкоцитурія 5-10 у полі зору. Але гострий цистит не супроводжується змінами в формулі крові, лейкоцитозом.

ЗАГАЛЬНІ ПІДХОДИ ДО ЛІКУВАННЯ ЦИСТИТУ.

Лікування гострого циститу може бути як амбулаторне, так і в умовах стаціонару, спрямоване на ліквідацію ряду етіологічних та патогенетичних факторів.

Хворим призначають спокій, молочно-рослинну дієту з виключенням гострих приправ, консервів, м’ясних відварів, прийом достатньої кількості рідини (сечогінні трави, чай, мінеральна вода, ягідні морси, кіселі). Показані (крім випадків геморагічного циститу) теплові процедури – сидячі ванни, грілка, теплові мікроклізми та спринцевання відварами трав, фізіотерапевтичні процедури.

У більшості випадків застосовують знеболюючі та спазмолітичні засоби. Макрогематурію при геморагічному циститі лікують гемостатиками.

Велике значення має антибактеріальна терапія. Для лікування хронічного циститу обов’язковий контроль за флорою сечі, що висівається, та її чутливістю до антибіотиків.

Інстиляції сечового міхура показані тільки при затяжних циститах, ліквідації залишкових явищ гострого циститу, при хронічному циститі, для регенерації слизової оболонки сечового міхура при хімічному, термічному та променевому циститах. Для інстиляцій використовують 2 % колоїдний розчин коларголу (для знеболюючого ефекту – у суміші з 0,5-1 % новокаїном), лікувальні олії з шипшини, обліпихи, суміш ектерициду з гідрокортизоном, суміш гідрокортизону 2 мл, димексиду 10-20 % — 10 мл, 10-20 мл 0,5-1 % новокаїну.

При некротичному циститі показано раннє оперативне втручання – цистостомія, видалення некротичних тканин з дренуванням паравезікального простору. У післяопераційному періоді проводиться постійне зрошення порожнини сечового міхура розчинами антисептиків.

У середньому при раціональній і своєчасно розпочатій терапії явища гострого катарального циститу регресують протягом 2-3 діб, більш важкі форми — до 2 тижнів. Більш тривалий перебіг захворювання повинен розцінюватись як затяжний і вимагати ретельного рентгенологічного, інструментального обстеження, гінекологічного огляду, дослідження передміхурової залози.

Диспансерному нагляду підлягають тільки хворі з хронічним циститом. Після завершення стаціонарного етапу лікування хворий направляється у поліклініку за місцем проживання під диспансерний нагляд уролога протягом 3 років. Критерії зняття з диспансерного обліку: стійка клініко-лабораторна ремісія за даними загального аналізу та бактеріологічного дослідження сечі. Кратність обстеження – 1 раз на рік.

ЗАГАЛЬНІ ПІДХОДИ ДО ПРОФІЛАКТИКИ ЦИСТИТУ:

— ефективне лікування гострого циститу;

— своєчасне лікування захворювань, що передаються статевим шляхом, та запальних захворювань статевих органів;

— санація запальних процесів у нирках, сечовивідних шляхах, своєчасне виявлення причин порушення пасажу сечі;

— суворе дотримання правил асептики і антисептики при катетеризації та інструментальному дослідженні сечового міхура.

Наукова достовірність використаних методів діагностики і клінічна ефективність методів лікування викладена у наведених в переліку посилань літературних працях.

7.1. Модель клінічного випадку:

Ускладнення: без ускладнень.

7.1.1. Ознаки і критерії, що визначають модель пацієнта.

Клінічні симптоми: часте і болюче сечовипускання з імперативними позивами та невтриманням сечі, болі в ділянці сечового міхура (лобкова ділянка та промежина) та сечівника.

7.1.2. Порядок включення пацієнта до протоколу:

— пацієнти з гострим циститом;

— стан хворого, що задовольняє критеріям і ознакам діагностики даної моделі пацієнта.

7.1.3. Вимоги до амбулаторно-поліклінічної діагностики:

Збір анамнезу і скарг, фізикальне обстеження

7.1.4. Характеристика алгоритмів і особливостей виконання амбулаторно-

· фізикальне обстеження включає: пальпація ділянки сечового міхура, у чоловіків- пальпація яєчок, пальцеве ректальне обстеження передміхурової залози і сім’яних пухирців; у жінок – обстеження per vaginum з пальпацією сечівника і оглядом його наружного отвору;

· у загальному аналізі сечі спостерігаються: лейкоцитурія, еритроцитурія, протеінурія, бактеріурія;

· УЗД нирок, сечовода та сечового міхура на предмет патологічних змін та аномалій.

7.1.5. Вимоги до амбулаторно-поліклінічного лікування:

Кратність (термін лікування)

Ненаркотичні аналгетики та нестероїдні

При розвитку геморагічного циститу показане стаціонарне лікування.

7.1.6. Вимоги до діагностики в умовах стаціонару:

Кратність (термін лікування)

Збір анамнезу і скарг, фізикальне обстеження

7.1.7. Характеристика алгоритмів і особливостей виконання стаціонарної

· фізикальне обстеження включає: пальпація ділянки сечового міхура, у чоловіків – пальпація яєчок, пальцеве ректальне обстеження передміхурової залози і сім’яних пухирців; у жінок – обстеження per vaginum з пальпацією сечівника і оглядом його наружного отвору;

· у загальному аналізі сечі спостерігаються: лейкоцитурія, еритроцитурія, протеінурія, бактеріурія;

· УЗД нирок, сечовода та сечового міхура на предмет патологічних змін та аномалій;

· бактеріологічне дослідження сечі проводиться у випадках затяжного перебігу гострого циститу;

· цистоскопію виконують тільки у випадках затяжного перебігу запального процеса (більше 2-3 тижнів) та при геморагічному циститі після регресу симптомів. Характерна наступна цистоскопічна картина: осередкове і дифузне почервоніння і набряк слизової оболонки, розширення судин, крововиливи і ерозії слизової (можуть кровоточити).

7.1.8. Вимоги до стаціонарного лікування

Кратність (термін лікування)

Ненаркотичні аналгетики та нестероїдні

Для гострого променевого циститу:

гормональні препарати (гідрокортизон, преднізолон, дексаметазон)

Інстиляції медикаментозно-вітамінної суміші

При гострих променевих циститах з макрогематурією – ендоскопічна діатермокоагуляція, або інстиляції сечового міхура формаліном 1,0 % — 120-150 мл.

7.1.9. Характеристика алгоритмів і особливостей застосування медикаментів

і виконання немедикаментозної допомоги.

З аналгетиків, НПЗ та спазмолітиків використовують: аналгін, кетанов, диклофенак, но-шпу, баралгін, спазмалгон, у пряму кишку вводять свічки з екстрактом красавки.

З урахуванням етіологічної структури збудників гострого циститу проводиться пероральна антибактеріальна монотерапія.

Короткі курси антимікробних препаратів являються високоефективними для жінок. Такий режим бажаний за своєї покращеної схеми, низької вартості та меншої кількості небажаних реакцій. Але необхідно враховувати потенційні додаткові витрати, пов’язані з невдалим лікуванням або рецидивами, що виникають при короткостроковій терапії. Необхідно також враховувати потенційні психологічні аспекти лікування разовою дозою у тому розумінні, що симптоми можуть не регресувати за 2-3 доби, і у хворої може виникнути помилкове враження про „недостатнє” лікування. Американська та Європейська Асоціації урологів розробили рекомендації, що базуються на доказах. У висновках наголошується, що хворі реагують на терапію одноразовою дозою менш ефективно, чим на той же антибіотик, але застосований довше. Але антибіотики, застосовані протягом 3 діб, виявляють такий же ефект, як і препарати, що застосовують довше. Найбільш вивчений в Європі препарат – це Бісептол (30 рандомізованих досліджень). Існує положення, що антибіотик являється першочерговим для емпіричної терапії тільки тоді, коли відсоток резистентності уропатогенів до нього менший за 10-20 %. На жаль, згідно результатів вивчення цього питання у нашому регіоні резистентність патогенної урофлори до бісептолу набагато перевищує 20 % і тому його використання недоцільне.

Доказано, що фторхінолони еквівалентні бісептолу, якщо їх приймати у 3-х денному режимі. Доказів ефективності більшого терміну застосування фторхінолонів не існує, але в клінічній практиці частіше всього для всіх груп антибіотиків використовується 5-14-денна схема. Із фторхінолонів є ефективними: норфлоксацин та пефлоксацин – 0,4 г 2 рази на добу, офлоксацин 0,2-0,4 г 2 рази на добу, ципрофлоксацин 0,25-0,5 г 2 рази на добу. Також є ефективним амоксицилін/клавуланова кислота 0,375 г 3 рази на добу. Інші бета-лактамні антибіотики менш ефективні (рандомізовані дослідження не проводились).

Нітрофурани вимагають подальших досліджень і ще не можуть розглядатись як засіб для короткотермінової терапії. Рекомендується як мінімум 7-денний курс (фурамаг 1 капсула 3 рази на добу).

Альтернативним антибіотиком є монурал (фосфоміцин). Лікування із його застосуванням протягом 1-2 діб дозволяє ліквідувати симптоми захворювання у більшості хворих. Добова доза у 3,0 г приймається увечері перед сном.

При відсутності регресу явищ гострого циститу протягом 3-8 діб проводять заміну антибіотика або призначають комбіновану антибактеріальну терапію.

Макрогематурію при гострому геморагічному циститі лікують гемостатиками: етамзілат натрію 12,5 % — 2,0 мл в/м 2-3 рази на добу, амінокапронова кислота 1 порошок х 3 рази на добу внутрішньо або 5 % розчин на 0,9 % NaCl по 30 мл 3-4 рази на добу внутрішньо.

Лікування гострого променевого циститу має свої особливості. Застосовують гормональні препарати (гідрокортизон, преднізолон, дексаметазон), препарати, що підвищують реактивність (метилурацил 0,5-1,0 г — 4 рази на добу протягом 2-3 тижнів), десенсибілізуючі засоби. Для інстиляцій застосовують суміш, до складу якої входять 0,9 % розчин метилурацилу, 0,5 % новокаїну, гідрокортизон, антибіотики, вітамін В 12 . Макрогематурію купують ендоскопічною діатермокоагуляцією, або інстиляціями 1,0 % розчину формаліну по 120-150 мл.

Перед введенням формаліну в сечовий міхур необхідно виконати цистографію для виключення міхурово-сечовідного рефлюксу. Наявність рефлюксу вимагає введення у сечоводи на 24 години катетери № 6 за Шар’єром. Обов’язкове також введення у сечовий міхур катетера Фолея (залишається на 1 і більше добу) і утримання його під час процедури з легкою тракцією, щоб запобігти проникненню формаліну в сечівник. Жінкам у піхву вводять тампон з вазеліном і обробляють вазелином промежину.

Під наркозом або спиномозговою анестезією вводять 500-1000 мл 1 % формаліну через воронку, розташовану не вище 15 см над лоном. Після 10-хвилинного утримання формаліну сечовий міхур промивають 1 л дистильованої води.

Із кортикостероїдів застосовують преднізолон за схемою: 0,005 г – 4 рази на добу 14 діб, 0,005 г – 3 рази на добу протягом 10 днів, 0,005 г – 2 рази на добу 5 діб, 0,005 г – 1 раз на добу 2 доби і 0,0025 г – 1 раз на добу протягом 4 діб.

При гострому циститі, за винятком геморагічного та некротичного циститу, вибірково можуть бути застосовані:

1. УВЧ на ділянку проекції сечового міхура № 6-8 щоденно.

2. ДМВ-терапія ділянки сечового міхура № 6-8 щоденно.

3. Діадинамічна терапія за черевно-крижовою методикою – при вираженій цисталгії № 8 щоденно.

4. УФО ділянки сечового міхура № 2-3 через 2-3 доби.

5. Ванни сидячі t o 38-39 о С № 8-10 щоденно.

6. Сухе тепло на ділянку сечового міхура.

При геморагічному циститі фізіотерапевтичні процедури застосовують після регресу макрогематурії.

7.1.10. Вимоги до режиму праці, відпочинку і реабілітації.

Виключення переохолоджень, великих фізичних навантажень, своєчасне лікування ЗПСШ і запальних захворювань жіночих статевих органів. Показане санаторно-курортне лікування.

7.1.11. Вимоги по догляду за пацієнтом і допоміжним процедурам.

7.1.12. Форма інформованої згоди пацієнта на виконання протоколу.

7.1.13. Додаткова інформація для пацієнта і членів його родини.

Додаткової інформації немає.

7.1.14. Правила зміни вимог до виконання протоколу:

— при затяжному перебігу гострого циститу більше 8-10 діб, незважаючи на корекцію антибактеріальної терапії, формується нова діагностична концепція (за схемою хронічного циститу);

— при виявленні ознак іншого захворювання, що вимагає проведення діагностично-лікувальних заходів, при відсутності симптомів гострого циститу пацієнт переходить до Протоколу ведення хворих з відповідним (виявленим) захворюванням.

7.1.15. Характеристика кінцевого очікуваного результату лікування

источник

РЦРЗ (Республиканский центр развития здравоохранения МЗ РК)
Версия: Клинические протоколы МЗ РК — 2013

Цистит — воспаление слизистой стенки мочевого пузыря.
Причиной цистита может быть множество факторов — инфекция, аллергия, камни и другие инородные тела, травма, аутоиммунные заболевания, рак мочевого пузыря, лучевая терапия и лекарственные вещества, особенно противоопухолевые химиотерапевтические средства. Однако чаще всего причиной бывает инфекция, в большинстве случаев бактериальная, но иногда вирусная, грибковая или паразитарная (Лопаткин А.Н., 1995).
По характеру течения различают три формы цистита: острую, рецидивирующую и хроническую.

Название протокола: Острый и хронический цистит.
Код протокола:

Код(коды) протокола по МКБ-10:
N30 -Цистит
N30.0 -Острый цистит
N30.1 -Интерстициальный цистит (хронический)
N30.2- Другой хронический цистит
N30.3-Тригонит
N30.4 -Лучевой цистит
N30.8 -Другие циститы
N30.9 -Цистит неуточненный

Сокращения, используемые в протоколе: МКБ- международная классификация болезней, УЗИ- ультразвуковое исследование

Дата разработки протокола: апрель, 2013 г.
Категории пациентов: больные с острым и хроническим циститом
Пользователи протокола: врачи-урологи

Клиническая классификация:

1. По течению болезни:
— острый;
— хронический.

2. По происхождению:
— первичный;
— вторичный.

3. По этиологии и патогенезу:
— инфекционный;
— химический;
— лучевой;
— паразитарный;
— при сахарном диабете;
— у спинальных больных;
— аллергический;
— обменный;
— ятрогенный;
— нейрогенный.

4. По локализации и распространенности воспалительного процесса:
— диффузный;
— шеечный;
— тригонит.

5. По характеру морфологических изменений:
— катаральный;
— геморрагический;
— язвенный и фиброзно-язвенный;
— гангренозный;
— инкрустирующий;
— опухолевый;
— интерстициальный.

II. МЕТОДЫ, ПОДХОДЫ И ПРОЦЕДУРЫ ДИАГНОСТИКИ И ЛЕЧЕНИЯ

Перечень основных и дополнительных диагностических мероприятий

Перечень основных диагностических мероприятий:
1. Общий анализ крови
2. Общий анализ мочи
3. Бактериологический посев мочи до, после лечения и в период диспансерного наблюдения с определением степени бактериурии, чувствительности к антибактериальным препаратам.

Перечень дополнительных диагностических мероприятий:
1. УЗИ почек, мочевого пузыря
2. Цистоскопия
3. Уродинамические исследования (урофлоуометрия и цистотонометрия)
4. Нисходящая и восходящая цистография
5. Консультация нефролога

Диагностические критерии

Жалобы и анамнез:
Острый цистит развивается внезапно (за несколько часов), проявляясь в типичных случаях жжением и/или болезненностью при мочеиспускании (дизурия), частыми настоятельными позывами, болью над лобком, небольшим повышением температуры и никтурией (повышенным мочеиспусканием по ночам). Нередко возникают боли в пояснице, а также, особенно у женщин, макрогематурия (появление крови в моче). Острый цистит достаточно часто рецидивирует, когда между приступами могут проходить недели и месяцы.

Хронический цистит относится к такой форме заболевания, при которой симптомы сохраняются постоянно на протяжении многих недель. В основе хронического цистита чаще всего лежит более глубокое (интерстициальное) воспаление тканей мочевого пузыря. Нередко цистит развивается в течение суток после сексуального контакта.

К факторам риска цистита относятся:
— Иммунодефицитные состояния
— Длительное воздействие на слизистую мочевого пузыря некоторых лекарств (цитостатики)
— Врожденный пороки мочевой системы, камни мочевого пузыря
— Нейрогенная дисфункция мочевого пузыря
— Травматизация слизистой оболочки мочевого пузыря

Физикальное обследование: Болезненная пальпация надлобковой области.

Лабораторные исследования:
— Изменения в анализах мочи – лейкоцитурия, может быть гематурия, протеинурия нехарактерна (только за счет форменных элементов).
— Бактериурия 10 5 м.т./мл и выше, за счет за исключением вирусной этиологии цистита.

Инструментальные исследования:
— цистоскопия,
— УЗИ мочевого пузыря,
— уродинамические исследования (цистотонометрия, урофлоуметрия).

Показания для консультации специалистов: при наличии сопутствующих заболеваний: онколог, гинеколог.

источник

УНІФІКОВАНИЙ КЛІНІЧНИЙ ПРОТОКОЛ МЕДИЧНОЇ ДОПОМОГИ ГОСТРИЙ НЕУСКЛАДНЕНИЙ ЦИСТИТ У ЖІНОК ПЕРВИННА МЕДИЧНА ДОПОМОГА

від «___» листопада 2011р.№ ___

Перелік скорочень

— гострий неускладнений цистит

— інфекція сечовивідних шляхів

— локальний протокол медичної допомоги

— стандарт медичної допомоги

— уніфікований клінічний протокол медичної допомоги

А.1. ПАСПОРТНА ЧАСТИНА

А 1.8. Коротка епідеміологічна інформація.

Інфекції сечовидільних шляхів (далі — ІСШ) є розповсюдженою бактеріальною інфекцією у всіх вікових групах, особливо у жінок. Гострий цистит (далі — ГЦ) відноситься до найчастіших захворювань жінок репродуктивного віку, що обумовлено анатомічними особливостями сечостатевої системи, сексуальною активністю, використанням сперміцидів. Статистичні дані свідчать, що кожна друга жінка хоча б раз у житті стикалась з цією проблемою. У 2008 році в Україні зареєстровано 233,9 тисяч випадків циститу (506,3 на 100 тис всього населення).

Основними факторами ризику виникнення гострої ІСШ у молодих невагітних жінок є:

• більше 3 статевих контактів на тиждень протягом останнього місяця;
• новий сексуальний партнер;
• ІСШ в анамнезі;
• цукровий діабет;
• застосування сперміцидів.

Важливість проблеми ГЦ, крім розповсюдженості та значних фінансових витрат, заключається у частому розвитку рецидивів захворювання. У 25-50% жінок, які перенесли ГЦ, протягом року розвиваються рецидиви циститу.

У чоловіків ГЦ зустрічається дуже рідко (6-8 епізодів на рік на 10000 чоловіків віком від 21 до 50 років) і вимагає урологічного обстеження в зв’язку з подібністю до інших захворювань урогенітального тракту та необхідністю виключати обструкцію сечових шляхів.

Найбільш частими збудниками неускладнених ІСШ є ентеробактерії. Приблизно в 70-95% виділяється Escherichia coli і в 5-10% випадків Staphylococcus saprophiticus. Значно рідше ІСШ викликають інші мікроорганізми такі як Klebsiella spp., Proteus spp. та ентерококи

А.2 ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

А.2.1. Для установ, що надають первинну медичну допомогу

Застосування немедикаментозних методів лікування не підтверджено доказовими даними

Доведено, що клінічний успіх більш імовірний у жінок, які отримують антибіотики у порівнянні з плацебо.

Доведена ефективність короткострокових курсів антибактеріальної терапії для лікування ГНЦ.

На підставі підтверджених даних, відповідно до КН та СМД рекомендують наступні препарати: фосфоміцин одноразово, нітрофуронтоїн впродовж 7 днів, фторхінолони впродовж 3 днів, цефподоксим впродовж 3 днів.

На думку експертів до необхідності і тривалості болезаспокійливої терапії у жінок з ІСШ слід підходити індивідуально.